Соціальна інформатика: марта 2012

среда, 28 марта 2012 г.

Види пошукових служб

За принципом дії розрізняють кілька видів пошукових систем:

· пошукові каталоги;

· рейтингові системи;

· індексні бази даних.

Пошукові тематичні каталоги

Принцип дії таких каталогів дуже нагадує організацію тематичних каталогів великих бібліотек. Звернувшись на адресу пошукового каталогу, користувач знаходить на його основній сторінці перелік тематичних категорій, наприклад таких як Освіта, (Education), Наука (Science), Бізнес (Business), Мистецтво (Art) тощо.

Як правило, такі каталоги є ієрархічними гіпертекстовими меню з пунктами і підпунктами, які визначають тематику сайтів, адреси яких містяться в цьому каталозі, з поступовим (від рівня до рівня) уточненням теми.

Працювати з пошуковими каталогами просто. У них пошук інформації відбувається на інтуїтивному рівні і практично завжди закінчується успіхом. Однак за цією простотою приховується найвища складність створення і ведення каталогу. Пошукові каталоги створюються, як правило, вручну. Висококваліфіковані редактори особисто переглядають інформаційний простір Веб, відбираючи те, що на їхню думку становить загальний інтерес, і заносять адреси до каталогу.

Найбільшим пошуковим каталогом світу є Yahoo! Українська meta.ua.

Рейтингова система

Ідея цієї системи полягає у тому, що на головній сторінці розміщується перелік найважливіших тем, які, в свою чергу, містять список тематичних розділів. Вибравши потрібну тему, користувач отримує обмежений перелік веб-ресурсів, присвячених даній темі. Поруч з кожним веб-ресурсом висвітлюється оцінка його популярності, яка вимірюється в кількості переглядів цього ресурсу за останню добу. Проте, потрібно пам’ятати, що не завжди високий рейтинг об’єктивно відповідає якості веб-ресурсу.

В Україні основним засобом рейтингового пошуку є Top Ping - topping.com.ua,

В Росії це: Рамблер - www.rambler.ru.

Індексні пошукові системи

Більшість пошукових систем світу - індексні пошукові системи, які ще називають пошуковими покажчиками, пошуковими серверами, словниковими пошуковими системами, автоматичними індексами, пошуковими машинами, Search Engines - в англомовних джерелах тощо. Їхнє призначення – якнайкраще охопити інформаційних веб-простір і подати його користувачам у зручному вигляді.

Принцип роботи з індексними пошуковими системами (ІПС) засновано на ключових словах. Розпочинаючи пошук інформації з певної теми, користувач має ввести ключові слова у рядок пошуку, які описують його тему і вибрати кнопку Знайти (або Найти, Go, Search), яка розташована поряд з рядком пошуку.

Після вибору кнопки Знайти, ключова фраза посилається на сервер і пошукова система починає пошук у своїх базах даних адреси веб-ресурсів, які містять вказані ключові слова. Як здійснюється пошук, користувач не може бачити, він лише побачить результат запиту – нове вікно в якому відображається перелік веб-ресурсів, які містять ключові слова.

	Пошукові тематичні каталоги	Рейтингова система	Індексні пошукові системи
Принцип дії	Принцип дії таких каталогів дуже нагадує організацію тематичних каталогів великих бібліотек. Звернувшись на адресу пошукового каталогу, користувач знаходить на його основній сторінці перелік тематичних категорій, наприклад таких як Освіта, (Education), Наука (Science), Бізнес (Business), Мистецтво (Art) тощо. Як правило, такі каталоги є ієрархічними гіпертекстовими меню з пунктами і підпунктами, які визначають тематику сайтів, адреси яких містяться в цьому каталозі, з поступовим (від рівня до рівня) уточненням теми. Працювати з пошуковими каталогами просто. У них пошук інформації відбувається на інтуїтивному рівні і практично завжди закінчується успіхом. Однак за цією простотою приховується найвища складність створення і ведення каталогу. Пошукові каталоги створюються, як правило, вручну. Висококваліфіковані редактори особисто переглядають інформаційний простір Веб, відбираючи те, що на їхню думку становить загальний інтерес, і заносять адреси до каталогу.	Ідея цієї системи полягає у тому, що на головній сторінці розміщується перелік найважливіших тем, які, в свою чергу, містять список тематичних розділів. Вибравши потрібну тему, користувач отримує обмежений перелік веб-ресурсів, присвячених даній темі. Поруч з кожним веб-ресурсом висвітлюється оцінка його популярності, яка вимірюється в кількості переглядів цього ресурсу за останню добу. Проте, потрібно пам’ятати, що не завжди високий рейтинг об’єктивно відповідає якості веб-ресурсу.	Більшість пошукових систем світу - індексні пошукові системи, які ще називають пошуковими покажчиками, пошуковими серверами, словниковими пошуковими системами, автоматичними індексами, пошуковими машинами, Search Engines - в англомовних джерелах тощо. Їхнє призначення – якнайкраще охопити інформаційних веб-простір і подати його користувачам у зручному вигляді. Принцип роботи з індексними пошуковими системами (ІПС) засновано на ключових словах. Розпочинаючи пошук інформації з певної теми, користувач має ввести ключові слова у рядок пошуку, які описують його тему і вибрати кнопку Знайти (або Найти, Go, Search), яка розташована поряд з рядком пошуку. Після вибору кнопки Знайти, ключова фраза посилається на сервер і пошукова система починає пошук у своїх базах даних адреси веб-ресурсів, які містять вказані ключові слова. Як здійснюється пошук, користувач не може бачити, він лише побачить результат запиту – нове вікно в якому відображається перелік веб-ресурсів, які містять ключові слова.
Приклади	Найбільшим пошуковим каталогом світу є Yahoo! Українська meta.ua.	В Україні основним засобом рейтингового пошуку є Top Ping - topping.com.ua, В Росії це: Рамблер - www.rambler.ru.	Google Yandex Rambler Yahoo

вторник, 27 марта 2012 г.

Суспільні ресурси мережі інтернет

Зміст розділу:

Освітні ресурси інтернету

Каталог освітних ресурсів:

http://sites.google.com/site/osvitnires/

Розділ присвячений освітнім ресурсам з інформатики:

http://sites.google.com/site/osvitnires/navcalni-pred/informatika

Ще один каталог освітніх сайтів:

http://www.osvita.org.ua/iresource/?cmd=cat&num=3

Ресурси, присвячені соціальній інформатиці

стаття в Віснику Книжкової палати : "Соціальна інформатика": наукова та освітня спеціальність в Україні

http://soc-inform4.narod.ru/ - Сайт о Социальной информатике, а также Веб 2.0 и Веб науке
http://www.sinf2000.narod.ru/ - Социальная информатика для школьников
http://emag.iis.ru/arc/infosoc/emag.nsf/BPA/41a972d6acec020cc3257658003d6982 - Урсул А.Д Социальная информатика и становление информационного общества

Портал бібліотеки імені В. Вернадського;

http://www.nbuv.gov.ua/ - Портал бібліотеки імені В. Вернадського

Загальна інформація

Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського

Найбільша бібліотека України, головний науково-інформаційний центр держави. Входить до числа десяти найбільших національних бібліотек світу. Заснована 2(15) серпня 1918 року як Національна бібліотека Української держави, з 1988 року носить ім'я В. І. Вернадського.
Обсяг фондів — близько 15 млн. одиниць зберігання. Це унікальне зібрання джерел інформації, що включає книги, журнали, продовжувані видання, карти, ноти, образотворчі матеріали, рукописи, стародруки, газети, документи на нетрадиційних носіях інформації. Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам'яток слов'янської писемності та рукописних книг, архіви та книжкові колекції видатних діячів української й світової науки та культури. Складові фондів — бібліотечно-архівна колекція "Фонд Президентів України", архівний примірник творів друку України з 1917 р., архівний фонд Національної академії наук України.
Щорічно до фондів надходять 160-180 тис. документів (книг, журналів, газет тощо). Бібліотека комплектується всіма українськими виданнями, отримує примірник дисертацій, які захищаються на території України, веде міжнародний книгообмін з понад 1,5 тис. наукових закладів і книгозбірень 80 країн світу. До Бібліотеки як депозитарію документів і матеріалів ООН в Україні надсилаються публікації цієї організації та її спеціалізованих установ. З 1998 р. здійснюється цілеспрямоване формування фонду електронних документів.
Мережеві інформаційні ресурси Бібліотеки включають: зібрання "Наукова періодика України" (0,5 млн статей з 1,7 тис. журналів), електронні тексти (80 тис. документів, з них 60 тис. авторефератів дисертацій), аналітичні матеріали (4 тис. бюлетенів оперативної інформації та інформаційно-аналітичних оглядів), каталоги та картотеки (3,5 млн. бібліографічних записів і 5 млн. зображень карток генерального алфавітного каталогу); реферативну базу даних "Україніка наукова" (400 тис. записів). У Інтранет-середовищі знаходиться 700 тис. публікацій.
Пошуковий апарат Бібліотеки має в своєму складі систему бібліотечних каталогів та картотек і фонд довідково-бібліографічних видань обсягом 200 тисяч примірників. Цей фонд включає документи нормативного характеру (закони, укази, постанови тощо), енциклопедії, тлумачні словники, довідники, бібліографічні посібники. Систему бібліотечних каталогів і картотек утворюють генеральний алфавітний каталог, читацькі алфавітний і систематичний каталоги та понад 30 каталогів і картотек підрозділів бібліотеки.
Універсальними інформаційними ресурсами Бібліотеки користується близько 500 тис. читачів, яким щорічно видається до 5 млн. документів. Щодня Бібліотеку відвідує 1-2 тис. науковців, фахівців, аспірантів і студентів. Їх інформаційне обслуговування здійснюється в 16 галузевих та спеціалізованих залах основного бібліотечного комплексу, а також у 6 залах філії, де розміщено найбільше в Україні зібрання газет, фонди рукописів, стародруків і рідкісних видань, естампів і репродукцій, нотних видань, зібрання юдаїки, а також значна частина Архівного фонду Національної академії наук України. Інтернет-портал Бібліотеки щодоби відвідують 40-50 тис. користувачів. Особлива категорія абонентів — інформаційні служби органів державної влади, серед яких Верховна Рада України, Адміністрація Президента України і Кабінет Міністрів України.
Бібліотека — наукова установа в галузі науково-інформаційної діяльності, бібліотекознавства та суміжних наук. Вона має аспірантуру і спеціалізовану раду по захисту кандидатських і докторських дисертацій, проводить щорічні міжнародні наукові конференції, видає науково-теоретичний та практичний журнал "Бібліотечний вісник" і низку збірників наукових праць: "Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития", "Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського", "Рукописна та книжкова спадщина України", "Українська біографістика", "Українсько-македонський науковий збірник". Спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України Бібліотека видає "Український реферативний журнал «Джерело»".
У Бібліотеці понад 40 підрозділів, що згруповані за напрямами їх діяльності в інститути (науково-методичного забезпечення бібліотечно-інформаційної роботи, рукопису, архівознавства, біографічних досліджень), центри (консервації і реставрації, культурно-просвітницький, комп'ютерних технологій, науково-видавничий), Фонд президентів України, Національну юридичну бібліотеку і Службу інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади. В Бібліотеці працюють понад 900 співробітників, з них бібліотечних — 65%, наукових — 20% і допоміжних — 15%. Серед науковців академік НАН України О. С. Онищенко і член-кореспондент НАН України Л. А. Дубровіна.

Електронні наукові видання

Наукове фахове видання — це журнал або інше періодичне видання, включене до затверджених ВАК України переліків видань, у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора та кандидата наук і на які можна посилатися у наукових статтях та дисертаціях.

Вимоги до наукових фахових видань

Періодичні наукові фахові видання можуть бути включені до переліків, що затверджує ВАК України, за таких умов^[1]:

Наявність у складі редакційної колегії не менше трьох докторів наук з відповідної галузі науки - штатних працівників наукової установи організації чи вищого навчального закладу організації-засновника видання.
Журнал (періодичне видання) підписується до друку виключно за рекомендацією вченої ради наукової установи, організації чи вищого навчального закладу, що його видає, про що зазначається у вихідних даних.
Тираж не менше 100 примірників.
Повне дотримання вимог до редакційного оформлення журналу (періодичного видання) згідно з державними стандартами України.
Наявність журналу (періодичного видання) у фондах головних бібліотек України.
Публікація електронної копії періодичного видання на веб-сайті Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського^[2].

Електронні наукові фахові видання

Електронне наукове фахове видання — документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, що пройшов редакційно-видавниче опрацювання, призначений для поширення в незмінному вигляді, має вихідні відомості та включений до затверджених ВАК України переліків видань, у яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора та кандидата наук і на які можна посилатися у наукових статтях та дисертаціях^[4].

Електронні бібліотеки

Електрóнна бібліотéка (англ. Digital library) — розподілена інформаційна система, що дозволяє зберігати і використовувати різнорідні колекції електронних документів (текст, графіка, аудіо, відео і т.і.) завдяки глобальним мережам передачі даних в зручному для кінцевого користувача вигляді.

Оцифрування фондів

Книжковий сканер у штаб-квартирі Archiv Internet, Сан-Франціско

Сканування видань відбувається за допомогою планетарних чи роботизованих сканерів, які за звичай обладнані цифровими фотокамерами високої роздільної здатності. Результатом сканування може бути як растрове зображення так і файли в яких зображення суміщено з текстом, що дозволяє можливість текстового пошуку (технологія оптичного розпізнавання літер OCR) разом зі збереженим оригінальнім виглядом документу.

Формат публікацій

Перелік великих бібліотек

Багатомовні бібліотеки

Логотип Europeana

Europeana — європейська електронна бібліотека, відкрита у листопаді 2008 року, на той час бібліотека складала 2 млн. оцифрованих об'єктів, до 2010 року кількість об'єктів має сягати 6—10 млн. Через велику кількість звернень (10 млн. на годину) проект був закритий до середини грудня 2008 року. ^[1]

Вільна бібліотека Open Library — проект некомерційної організації Internet Archive у співпраці з Open Content Alliance, станом на листопад 2008 року нараховує 1 млн 064 тис. 822 оцифрованих книжки, запити необхідно робити латинською абеткою. Також з наданого Бостонською публічною бібліотекою списку книг можна вибрати таку, яка буде безкоштовно оцифрована. Internet Archiv підтримує також Million Book Project.

Gallica — одна з найбільших електронних бібліотек світу (з 2007 року збільшується на 100 000 назв у рік), її основу складають фонди Національної бібліотеки Франції. Багато вільних творів, переважно французькою, можна скачати у форматі PDF.

пошук книг Google — має значну кількість оцифрованих видань у вільному доступі (включно літературу українською), використовує фонди Мічіганського університету, з 2006 році у програму ввійшли такі бібліотеки: Оксфордський університет, Мадридський університет Комплутенсе, Національна бібліотека Каталонії, університетська бібліотека Лозанни, Гентський університет та університет Кейо у Японії. Через юридичні обмеження частина документів подається в обмеженому доступі (для користувачів за межами США, які визначаються за IP), проте всі документи у вільному доступі можна скачати у форматі PDF.

Проект Гутенберг — найстаріша електронна бібліотека (вільні твори переважно німецькою, англійською).

Світова цифрова бібліотека (World Digital Library, WDL), у якій представлені об'єкти світової культури (за виключенням об'єктів західної культури)^[2].
Домашня сторінка WDL

MDZ та GDZ—німецькі регіональні центри оцифровування

Austrian Newspaper Online — архів історичної австрійської періодики (станом на липень 2008 р. — понад 4 млн. оцифрованих сторінок)

arxiv.org — найбільша збірка вільних наукових робіт та препринтів у світі, належить бібліотеці Корнельского університету, розмір—приблизно 500 тис. робіт

International Music Score Library Project— бібліотека нотних матеріалів

Велика онлайн бібліотека художньої літератури - У бібліотеці презентовано близько 100 тисяч художніх творів у форматі fb2, txt і html. Простій у використанні, але потужний релевантний пошук. Персональний список рекомендованої літератури, створюється на основі порівнянні індивідуальних оцінок книг. Обговорення, коментарі, відгуки й враження про прочитані книги. Персональна книжкова полиця. Можливість завантажити всі книги із книжкової полиці одним одним архівом.

eSSUIR - Електронний архів Сумського державного університету - Електронний архів Сумського державного університету, що накопичує, зберігає, розповсюджує та забезпечує довготривалий, постійний та надійний доступ до наукових досліджень професорсько-викладацького складу, співробітників та студентів Університету.

eKMAIR - Електронний архів Національного університету "Києво-Могилянська академія" - Електронний архів Національного університету «Києво-Могилянська академія», що накопичує, зберігає, розповсюджує та забезпечує довготривалий, постійний та надійний доступ до наукових досліджень професорсько-викладацького складу, співробітників та студентів Університету.

Електронний каталог бібліотеки Сумського державного університету - Електронний каталог бібліотеки Сумського державного університету відтворює увесь фонд бібліотеки, забезпечує оперативний пошук документів з метою їх подальшого замовлення та забезпечення on-line доступу до електронних копій документів в режимі віддаленого доступу через Інтернет.

Електронна бібліотека Ротаркт клубу "Ужгород" - Ресурс, який містить україномовну літературу наукового характеру (медицина, філологія, література, математика тощо)

Банки даних

Ба́нк да́них – функціонально-організаційна складова в автоматизованих системах керування та інформаційно-обчислювальних системах, яка здійснює централізоване інформаційне забезпечення колективу користувачів або сукупності задач, які розв'язуються в системі.
Банк даних розглядають як інформаційно-довідкову систему, основним призначенням якої є

накопичення та підтримка в робочому стані сукупності відомостей, які складають інформаційну базу всієї автоматизованої системи або деякого набору задач, які в ній розв'язуються; видача потрібних задачі або користувачу даних;
забезпечення колективного доступу до інформації, яка в ній зберігається;
забезпечення необхідного керування використанням відомостей, які містяться в інформаційній базі.

Основні принципи реалізації банків даних враховують специфіку банків даних як інформаційно довідкової системи. Ця специфіка визначається характером інформації, що зберігається (яка, зазвичай, складається із масивів відомостей фактичного характеру), певною обмеженістю вимог до реалізації довідкової функції та необхідністю здійснювати регулювання доступу до інформації та захист її цілісності та секретності при обслуговуванні різнорідного контингенту користувачів.
Ефективна організація функціонування банку даних передбачає здійснення доступу абонентів до інформації, автоматичну підтримку каталогу даних, що зберігаються та параметрів їхньої поточної організації, аналіз процесу функціонування банку даних, а також організацію інформаційної бази згідно зі змінами параметрів потоку вимог до видачі інформації.
Використання банків даних в автоматизованих системах керування є наслідком комплексування та інтеграції функцій керування та обробки, застосування принципів єдності інформаційної бази в побудові системи, автоматичного ведення масивів та разового введення інформації в систему.

среда, 21 марта 2012 г.

Служби інтернет

Служби Інтернет

Той інтернет, який більшість з початківців називають інтернетом, зовсім не інтернет (ось як заплутано сказано). Більшість вважає, що отримання інформації з певного сайту у вигляді сторінок і є весь інтернет. Це зовсім не так. Мова йде лише про одну із служб інтернету - WWW (World Wide Web; всесвітнє павутиння також: всемережжя, веб або тенета).

Давайте більш детальніше ознайомимось з поняттям служби Інтернет. Службою інтернет називають взаємодію двох програм для обміну інформації між ними. Майже всі служби працюють за принципом "клієнт-сервер". Одна програма - "клієнт" формує запит та надсилає другій "серверу". Сервер обробляє запит та формує і надсилає клієнту відповідь. Якщо сервіс - послуга, то сервер - той, що надає послуги.

Існує велика кількість служб інтернету. в основному вони поділяються на стандартні (публічні) та спеціальні (долступні обмеженому колу користувачів).

Служба WWW

Найбільше всесвітнє багатомовне сховище інформації в електронному вигляді: десятки мільйонів пов'язаних між собою документів, що розташовані на комп'ютерах, розміщених на всій земній кулі. Вважається найпопулярнішою і найцікавішою службою мережі Інтернет, яка дозволяє отримувати доступ до інформації незалежно від місця її розташування.

WWW працює за принципом клієнт-сервер: існує велика кількість серверів, які за запитом клієнта надають йому гіпермедійний документ. Такий документ складається із частин з різним представленням інформації (текст, графіка, звук, відео, тривимірні об’єкти тощо). В ньому кожен елемент може бути посиланням на інший документ чи його частину. Такі посилання в WWW організовані так, що кожний інформаційний ресурс в глобальній мережі Internet однозначно адресується, а надісланий сервером документ може посилатися на інші документи на цьому ж сервері, чи на документи на інших комп’ютерах Internet. При цьому користувач не помічає цього і працює з усім інформаційним простором Internet, як з єдиним цілим. Посилання WWW вказують не тільки на документи, специфічні для самої WWW, але й на інші сервіси і інформаційні ресурси Internet. Більш того, більшість програм клієнтів WWW (браузер) не просто розуміють такі посилання, а є додатково програмами-клієнтами відповідних сервісів: FTP, Gopher, новин мережі Usenet, електронної пошти і т. і. Таким чином, програмні засоби WWW — універсальні для різних сервісів Internet, а сама інформаційна система WWW відіграє інтегруючу роль.

Якщо простіше на це подивитись, то за допомогою програми-клієнта, яку називають браузер (Internet Explorer, Opera, Mozilla FireFox ...) можна переглянути інформацію що знаходиться на будь-якому сайті (сервері WWW). Кожен сайт має свою адресу, але про адресацію перечитаєте в наступній темі.

Саме вданий момент коли читаєте цей матеріал, Ви користуєтесь службою WWW.
Служба E-mail

Електронна пошта (англ. e-mail, або email, скорочення від electronic mail) — популярний сервіс в інтернеті, що робить можливим обмін даними будь-якого змісту (текстові документи, аудіо-відео файли, архіви, програми). Принцип передачі даних суттєво відрізняється від служби WWW.

Електронною поштою можна надсилати не лише текстові повідомлення, але й документи, графіку, аудіо-, відеофайли, програми тощо. Електронна пошта дуже корисна, якщо немає повноцінного доступу (on-line) до Інтернету. Через електронну пошту можна отримати послуги інших сервісних мереж.

Електронна пошта — типовий сервіс відкладеного зчитування (off-line). Після відправлення повідомлення, як правило, у вигляді звичайного тексту, адресат отримує його на свій комп'ютер через деякий період часу, і знайомиться з ним, коли йому буде зручно.

Електронна пошта схожа на звичайну пошту, маючи ті ж самі переваги і недоліки. Звичайний лист складається із конверта, на якому зазначена адреса отримувача і стоять штампи поштових відділень шляху слідування, та вмісту — власне листа. Електронний лист складається із заголовків, які містять службову інформацію (про автора листа, отримувача, шлях проходження листа), які служать, умовно кажучи, конвертом, та власне вміст самого листа. За аналогією зі звичайним листом, відповідним методом можна внести в електронний лист інформацію якого-небудь іншого роду, наприклад, фотографію тощо. Як і звичайному листі можна поставити свій підпис. Звичайний лист може не дійти до адресата або дійти з запізненням, — аналогічно і електронний лист. Звичайний лист доволі дешевий, а електронна пошта — найдешевший вид зв'язку.

Отже, електронна пошта повторює переваги (простоту, дешевизну, можливість пересилання нетекстової інформації, можливість підписати і зашифрувати лист) та недоліки (негарантований час пересилки, можливість доступу для третіх осіб під час пересилки, неінтерактивність) звичайної пошти. Проте у них є і суттєві відмінності. Вартість пересилки звичайної пошти у значній мірі залежить від того, куди вона повинна бути доставлена, її розміру та типу. У електронної пошти такої залежності або немає, або вона досить невідчутна. Електронний лист можна шифрувати та підписувати більш надійніше та зручніше, ніж лист на папері — для останнього, власне, взагалі не існує загальноприйнятих засобів шифровки. Швидкість доставки електронних листів набагато вища, ніж паперових, та мінімальний час проходження незрівнянно менший.

Користувач електронної пошти має електронну скриньку, розміщену на одному з серверів електронної пошти. Доступ до скриньки зумовлений введенням імені користувача (слово з латинськиих літер) та пароля. Відповідно надсилати листи можемо конкретній людині, котра також має свою поштову скриньку.

Дана служба чи не найстаріша в інтернет. Найпопулярніші програми-клієнти електронної пошти: Eudora Mail, Evolution, KMail, Mozilla Mail, Mozilla Thunderbird, Netscape Mail, Novell GroupWise, Opera Mail (M2), Outlook, Outlook Express, TheBat!

Отримати поштову скриньку можна у свого провайдера інтернет (фірма що надає Вам доступ до інтернет) або зареєструвати скриньку на одному з безкоштовних серверів.
VoIP (Skype)

VoIP (англ. voice over IP — технологія передачі медіа даних в реальному часі за допомогою сімейства протоколів TCP/IP. IP-телефонія — система зв'язку, при якій аналоговий звуковий сигнал від одного абонента дискретизується (кодується в цифровий вигляд), компресія і пересилається по цифрових каналах зв'язку до другого абонента, де проводиться зворотня операція — декомпресія, декодування і відтворення аналогового сигналу. Це одна з небагатьох служб, що використовує принцип взаємодії комп'ютерів "рівний до рівного" (Peer to peer, P2P).
Інші служби

Службу UseNet називають службою новин або телеконференцією. Принципи роботи служби новин схожі до роботи електронної пошти, однак у UseNet повідомлення надсилаються не конкретній людині, а на спеціалізований сервер так, щоб їх міг отримати кожний, хто виконає підписку на ті чи інші новини.
Служба FTP призначена для пересилання файлів між комп'ютерами. Ця служба дає змогу швидко та якісно пересилати файли великих розмірів, зокрема, програми, звукові, відеофайли та ін.
Служба Gopher дає змогу шукати, отримувати та відображати потрібну інформацію у текстовому форматі. Це давня служба, сьогодні вона майже не розвивається.
Службу Telnet використовують для віддаленого доступу до ресурсів інших комп'ютерів.
Останнім часом популярними стали нові служби Інтернету: інтерактивний чат, аудіо- і відеоконференції, де користувачі можуть спілкуватися в режимі реального часу, інтернет-радіо, інтернет-телебачення, мобільний інтернет тощо.

Основи організації мережі Інтернет

Ключові принципи Інтернету

Інтернет складається з багатьох тисяч корпоративних, наукових, урядових та домашніх мереж. Об'єднання різнорідних за архітектурою мереж стало можливо завдяки протоколу IP (англ. Internet Protocol) і принципу маршрутизації пакетів даних. Протокол ІР був спеціально створений агностичним у відношенні до фізичних каналів зв'язку. Тобто будь-яка мережа передачі цифрових даних може передавати інтернет-трафік. На стиках мереж спеціальні маршрутизатори займаються сортуванням та перенаправленням пакетів даних, базуючись на ІР-адресах одержувачів цих пакетів. Протокол ІР утворює єдиний адресний простір у масштабах всього світу, але в кожній окремо взятій мережі може існувати свій власний адресний підпростір. Така організація ІР-адрес дозволяє маршрутизаторам однозначно визначати подальший напрямок для кожного, навіть найменшого, пакету даних. У результаті між різними мережами Інтернету не виникає конфліктів і дані точно і без перешкод передаються від мережі до мережі по всій планеті.

Сам протокол ІР був народжений в дискусіях всередині організації IETF (англ. Internet Engineering Task Force, Task force — група спеціалістів, покликана вирішити певну задачу), назву котрої можна перекласти як «Група для вирішення задач проектування Інтернету». IETF і її робочі групи досі займаються розвитком протоколів Всесвітньої мережі. Вона відкрита для публічної участі та обговорень. Комітети цієї організації публікують т.зв. документи RFC (англ. Request for Comments — запит коментарів). В цих документах даються технічні специфікації і точні пояснення багатьох питань. Деякі документи RFC організація IAB (англ. Internet Architecture Board — Рада з архітектури Інтернету) оголошує Стандартами Інтернету. З 1992 року IETF, IAB та ряд інших організацій утворюють Товариство Інтернету (англ. Internet Society, ISOC) — організаційну основу для різноманітних дослідницьких та консультативних груп, що займаються розвитком Інтернету. На думку багатьох науковців Інтернет це початок нової ери і продуктивно займаються розвитком і удосконаленням міжнародної системи Інтернет.

Протоколи Інтернету

В даному випадку протокол — це спосіб взаємодії, обміну даними між комп'ютерами при роботі у мережі. Щоб різні комп'ютери могли разом працювати, вони повинні «розмовляти однією мовою», тобто використовувати однакові протоколи. Сукупність цих протоколів називають стеком протоколів TCP/IP.

Нижче у алфавітному порядку перелічено найпоширеніші мережеві протоколи відповідно до моделі OSI:
1. На прикладному рівні:
DNS
FTP
HTTP
HTTPS
IMAP
LDAP
POP3
SMTP
SSH
Telnet
XMPP (Jabber)
2. На сеансовому рівні:
SSL
TLS
3. На транспортному рівні
TCP
UDP
4. На мережевому рівні
BGP
ICMP
IGMP
IP
OSPF
RIP
EIGRP
IS-IS
5. На канальному рівні
Ethernet
Frame relay
HDLC
PPP
SLIP

Окрім того існує цілий ряд ще нестандартизованих, але вже доволі популярних протоколів. Як правило, це протоколи децентралізованого обміну файлами та текстовими повідомленнями; на деяких з них побудовані цілі файлообмінні мережі. Це такі протоколи, як:
OSCAR
CDDB
eDonkey
BitTorrent
Gnutella
Skype

Історія інтернету

Історія інтернету

У 1962 році Джозеф Ліклайдер (1915-1990), керівник Агентства передових оборонних дослідницьких проектів США (англ. Defense Advanced Research Projects Agency) висловив ідею Всесвітньої комп'ютерної мережі. У 1969 році Міністерство оборони США започаткувало розробку проекту, котрий мав на меті створення надійної системи передачі інформації на випадок війни. Агентство (англ. DARPA) запропонувало розробити для цього комп'ютерну мережу. Розробка була доручена Каліфорнійському університету Лос-Анджелеса, Стенфордському дослідному центрові, Університету штату Юта та Університету штату Каліфорнія в Санта-Барбарі. Ця мережа була названа ARPANET (англ. Advanced Research Projects Agency Network — Мережа Агентства передових досліджень). В рамках проекту мережа об'єднала названі заклади. Всі роботи фінансувались за рахунок Міністерства оборони. ARPANET почала активно рости й розвиватись; її дедалі ширше почали використовувати вчені із різних галузей науки.

Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анжелесі. Комп'ютер «Honeywell 516» мав 12 кілобайт оперативної пам'яті.

До 1971 року була розроблена перша програма для відправки електронної пошти мережею, котра відразу стала дуже популярною.

У 1973 році до мережі через трансатлантичний кабель були підключені перші іноземні організації з Великобританії та Норвегії — мережа стала міжнародною.

У 1970-х роках мережа загалом використовувалась для пересилки електронної пошти, тоді ж появились перші списки поштових розсилок, групи новин та дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими мережами, котрі були побудовані на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали активно розвиватись протоколи передачі даних, що були стандартизовані у 1982—1983 роках.

1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об'єднання мереж. Саме у 1983 році за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет».

У 1984 році була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET з’явився серйозний суперник — Національний науковий фонд США (NSF) заснував міжуніверситетську мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), котра була сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під'єдналось близько 10 тисяч комп'ютерів; звання «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.

У 1988 році було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).

У 1989 році в Європі, в стінах Європейського центру ядерних досліджень (франц. Conseil Européen pour la Recherche Nucléaire, CERN) народилась концепція тенет. Її запропонував знаменитий британський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифікатори URI.

У 1990 році мережа ARPANET припинила своє існування, програвши конкуренцію NSFNet. Тоді ж було зафіксовано перше підключення до Інтернету телефонною лінією (так зване «дозво́нювання» англ. Dial-up access).

У 1991 році тенета стали доступні в Інтернеті, а в 1993 році з'явився знаменитий Веб-браузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою.

У 1995 році NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер займались мережеві провайдери (постачальники послуг), а не суперкомп'ютери Національного наукового фонду.

В тому ж році тенета стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши за обсягом трафіку протокол передачі файлів FTP; було сформовано Консорціум всесвітньої павутини (англ. WWW Consorcium, W3C). Можна сказати, що тенета перетворили Інтернет і створили його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».

Протягом 1990-х років Інтернет об'єднав у собі більшість існуючих на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керуючого центру, а також завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об'єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів комп'ютерів і було зареєстровано більше мільйона доменних назв. Інтернет став дуже популярним засобом обміну інформацією.

У 1998 році Папа Римський Іоанн Павло II заснував Всесвітній день Інтернету 30 вересня.

У наш час Інтернет став доступним не лише через комп'ютерні мережі, але й через супутники зв'язку, радіосигнали, кабельне телебачення, телефонні лінії, мережі стільникового зв'язку, спеціальні оптико-волоконні лінії і електропроводи. Всесвітня мережа стала невід'ємною часткою життя у розвинутих країнах, та країнах, котрі розвиваються.

У 2000 р. нараховувалося близько 327 млн користувачів, з них тільки в США чисельність перевищувала 100 млн чоловік.

У 2004 р. Інтернет нараховував 700 млн користувачів, і найближчим часом їхня кількість зросте до 1 млрд. Число сайтів, що складало в 1993 р. 26 тис., сьогодні перевищує 5млн.

5 січня 2011 року кількість інтернет-користувачів у світі сягнула 2 мільярдів.

Загальні відомості про інтернет

Інтернет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Інтерне́т (від англ. Internet) — всесвітня система взаємосполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж. Інтернет складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Інтернет становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, таких як взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітньої павутини (World Wide Web — WWW) та електронна пошта.

В повсякденній мові слово Інтернет найчастіше вживається в значенні Всесвітньої павутини і доступної в ній інформації, а не у значенні самої фізичної мережі. Також вживаються терміни Всесвітня мережа, Глобальна мережа чи навіть одне слово Мережа, Іне́т, Тенета, Міжмережжя, Інтерне́трі або Не́трі. Все частіше Інтернет вживається і з малої літери, що можна пояснити паралелями з термінами «радіо», «телебачення», які пишуть з малої.

Створено сторінку "інформаційне суспільство"

Наповнено посиланнями на карти знань з відповідної тематики розміщеними на bubble.us

Про блог

Це блог з соцільної інформатики. Він містить інформацію з наступних тем:
інформаційне суспільство;
мережа Інтернет, її послуги та характеристики;
інформаційно-пошукові системи;
суспільні ресурси мережі Інтернет:
o банки даних;
o електронні бібліотеки;
o електронні наукові видання;
o портал бібліотеки імені В. Вернадського;
o ресурси, присвячені соціальній інформатиці;
o освітні ресурси загального призначення;
o освітні ресурси, присвячені інформатиці;

характеристики послуг для дистанційної освіти;
технології Веб 2.0;
соціальні мережі.

среда, 28 марта 2012 г.

вторник, 27 марта 2012 г.